Будь ласка, використовуйте цей ідентифікатор, щоб цитувати або посилатися на цей матеріал: http://dspace.wunu.edu.ua/handle/316497/7438
Назва: Циклічно-вчинкова модель гри як онтофеноменальної данності
Автори: Фурман, Анатолій Васильович
Шандрук, Сергій Костянтинович
Ключові слова: людина, життя, гра, культура, особистість, учинок, гра життя, гра як герменевтичний феномен, ігрова установка, світ, смисл гри, свобода, спілкування, екзистенція, організаційно-діяльнісна гра (ОДГ), миследіяльність, мислекомунікація, ігровий часопростір, функції гри, рольова гра, ділова гра, ігрогенез, професійна креативність, циклічно-вчинковий підхід, принцип кватерності, типологія, гра як учинення, ігрова діяльність, ігрове відношення, поле гри, мотиваційна межа гри, самовідданість у грі, ігровий екстазис, успішність гри, рефлексія наслідків гри, ігровий досвід, учинковий цикл гри, вдієвлена гра, світ гри, монада, людина можлива, ігри-змагання, ігрове умлівання, насилля, мовні ігри, онтичний пласт гри, мовленнєва гра, Московський методологічний гурток (ММГ), типологічний метод, принцип учинковості, гра-місце, гра-виклик, гра-подія, гра-церемонія, виграш, феноменологія гри, іграшка, ігроутворювальний механізм, світоглядна універсалія (категорія культури), знакова реальність, кодування, перекодування, смислова оболонка речі, обіграний смисл
Дата публікації: 2014
Видавництво: Психологія і суспільство, 2014, №4, С. 24-74, ТНЕУ
Короткий огляд (реферат): У пропонованій програмній розвідці здійснений критичний огляд філософсько-гуманітарних досліджень на предмет з’ясування природи, сутності, ґенези, основних функцій і феноменології гри, що виконані за останнє століття (Й. Хейзінга, Л. Вітгенштейн, Г. Гессе, Х.-Г. Гадамер, Р. Кайюа, Л.-Ж. Кальве, О. Фінк, М.М. Бахтін, С.Л. Рубінштейн, Л.С. Виготський, Г.П. Щедровицький, Е. Еріксон, Д.Б. Ельконін, Е. Берн, Н. Кацук, С.В. Попов, М.В. Попович, О.В. Саричев, С.А. Смирнов та ін.). Основна увага зосереджена на методологічному аналізі гри як онтофеноменальної данності, де її смисл – охопити у собі весь світ людської життєактивності. Водночас обґрунтована наявність чотирьох основних функцій гри: як первинної соціалізації дітей і юні, як сфери емоційно насиченого спілкування, як часопростору збереження і відтворення архаїчних навичок і ментальних цінностей, як культурне уможливлення творчого пошуку та інноваційної діяльності. З позицій філософсько-психологічної теорії вчинку В.А. Роменця, системомиследіяльнісної методології Г.П. Щедровицького та авторських концепцій професійного методологування і принципів та закономірностей циклічно-вчинкової динаміки розвитку науки запропонована теоретична модель повноцінної гри як учинення у логіко-змістовій наступності ситуаційного (виникнення ігрового відношення), мотиваційного (формування поля або часопростору гри), діяльного (замикання гри та постання світу ігрової діяльності) і післядіяльного (рефлексія успішності/неуспішності гри) періодів. Онтофеноменальне оприявнення розвиткового функціонування діяльнісного ігрового практикування розгортається як синхронна відповідність названих періодів ігрового дійства вісьмом фазам процесно-екзистенційного становлення, оновлення, здійснення і згасання гри як циклічно довершеного вчинку. Доведено, що кожна вчинково організована гра, характеризуючись специфічними пофазними новоутвореннями, подібна до монади Г.В. Ляйбніца: у своєму трансформаційному розвитку спричинена як невідворотним минулим, так і бажаним майбутнім, прагне до власного самозреалізування й наділена внутрішнім імпульсом до вдосконалення та абсолютизації свого існування-екзистенціювання. Запропонована авторська типологія ігор, що ґрунтована на циклічно-вчинковому методологічному підході, рефлексивне миследіяльнісне зреалізування якого у процедурних рамках типологічного методу та з дотриманням вимог принципу кватерності дало змогу, з одного боку, чітко визначити дві критеріальні ознаки типологізації (логіко-змістова структура вчинку, за В.А. Роменцем, і спосіб об’єктивації конкретної ігрової практики), з іншого – результативно обґрунтувати чотири найзагальніші типи ігор: гра-місце, гра-виклик, гра-подія, гра-церемонія. Обстоювана типологія є завершеною, адже охоплює все наявне онтофеноменальне поле ігрового ставлення людини до світу і суспільства до людини, задовольняє її намагання самовизначитися і прагнення залишитися. Крім того, детально проаналізовані онтичний пласт і феноменальні ознаки гри, її самобутня – умовна, напівреальна, віртуальна й одночасно екзистенційна, психозмагальна та удієвлена – світопобудова. Окреслені контури гри не тільки як наукової категорії, а й як доконче важливої світоглядної універсалії в багатопроблемному контексті розвитку сучасної культури.
URI (Уніфікований ідентифікатор ресурсу): http://dspace.tneu.edu.ua/handle/316497/7438
ISSN: 1810-2131
Розташовується у зібраннях:Статті

Файли цього матеріалу:
Файл Опис РозмірФормат 
4_2014.pdf1.07 MBAdobe PDFПереглянути/Відкрити


Усі матеріали в архіві електронних ресурсів захищені авторським правом, всі права збережені.