Методологічні підходи до сутнісного пізнання толерантності у рамках психосоціального теоретизування

Abstract

Особливістю цього дослідження, як будь-якого свідомо здійснюваного за цілями, принципами, методами і процедурами методологічного пошуку, є детальне вивчення формоорганізованостей і засобів ефективного пізнання найскладніших, у нашому випадку психосоціальних, об’єктів із їх багатоманітними упредметненнями і розвитково відкритою буттєвістю. Безсумнівно, що до таких украй складних об’єктів пізнання-конструювання належить людська толерантність як онтопсихічна даність і водночас як психосоціальний феномен. У даному разі під дослідницьку оптику постнекласичного стилю раціонального теоретизування потрапляють методологічні підходи до сутнісного пізнання толерантності у форматі їх соціальних і психологічних спричинень, де основними інструментами професійного методологування слугують відповідні аналіз, рефлексія, розуміння, а також процедури смислосенсового узмістовлення толерантного збагачення повсякденного життєпотоку особистості в контексті її безперервної взаємодії з іншими. В результаті здійснення такої інтелектуальної роботи у рамках психосоціального напряму з’ясування феноменологічної картини толерантності теоретичне обґрунтування й логіко-змістове наповнення отримали п’ять методологічних підходів – соціогенетичний, конфліктологічний, ксенологічний, інформаційно-комунікативний та особистісний. Кожний із них становить певний інтерпретаційний інваріант гносеологічно виваженого розкодування значеннєво-смислової тканини толерантності як подієво розгорнутої психосоціальності, самоорганізується як важлива вітакультурна форма свідомісного оприсутнення спільного життя в глобалізованому соціумі й воднораз у діяльнісному вимірі суспільного повсякдення, утверджується як соціокультурна норма, характеризується терпимим ставленням до іншого, другого чи альтернативного і, як наслідок, оптимізує результати співробітництва і людського спілкування, а тому в реаліях сьогодення постає як рамкова умова унаявлення солідарних процесів, усталених і нових форм продуктивної комунікативної взаємодії. У персонологічному вимірі вона онтогенетично виникає як інтегральна риса-якість індивідуального світу особистості, котра визначає її активну позицію у взаємостосунках з людьми незалежно від їхньої культурної, соціальної та національної приналежності і виражається в гуманному прагненні досягти взаємного порозуміння та узгодження різних мотивів, установок, орієнтацій, не вдаючись до насильства, пригнічення людської гідності й натомість використовуючи наявні гуманітарні можливості – діалог, роз’яснення, співпрацю, взаємодопомогу. The peculiarity of this research, as any consciously carried out one on the goals, principles, methods and procedures of methodological search, is a detailed study of the form organizations and the means of effective cognition of the most complex, in our case psychosocial, objects with their diverse specificity and developmentally open everyday life. Undoubtedly, such extremely complex objects of cognition-design include human tolerance as an ontological psychic and, at the same time, a psychosocial phenomenon. In this case, the research optics of the post-nonclassical style of rational theorizing is aimed at methodological approaches to the essential cognition of tolerance in the format of their social and psychological causes, where the main tools of professional methodologization are appropriate analysis, reflection, understanding and the procedure of semantic specification of tolerant enrichment of person’s everyday life flow in the context of his continuous interaction with others. As a result of such intellectual work within psychosocial direction of finding out the phenomenological picture of tolerance, the theoretical substantiation and logic-content filling were given five methodological approaches – sociogenetic, conflict, xenological, information-communicative and personal. Each of them is a specific interpretive invariant of the epistemologically-weighted decoding of the meaning-semantic tissue of tolerance as a stage-by-stage deployed psychosociality, is being self-organized as an important vita-cultural form of conscious presence of joint life in a globalized society and, at the same time, in active dimension of social everyday life, is being approved as socio-cultural norm, also is being characterized by tolerant attitude to other, another or alternative and, as a consequence, optimize the results of collaboration and human communication. And therefore in the realities of today, appears as a framework condition for availability of solidarity processes, established and new forms of productive communicative interaction. In a personal dimension, it ontogenetically emerges as an integral trait-quality of the individual world of personality, which determines his active position in relationships with people regardless of their cultural, social and national identity and is expressed in a humane desire to reach mutual understanding, agreement of different motives, installations, orientations, without resorting to violence, oppression of human dignity and instead using the available humanitarian capabilities – dialogue, clarification, collaboration and mutual assistance.