Образ долі в поетичному світі Тараса Шевченка

Abstract

В контексті ідей і принципів завжди актуального українотворення Тарас Шевченко розглядається не тільки як сильна особистість, талановитий художник, народний поет, мислитель і пророк української нації, а й як культурний код і символ України. Його драматичний життєвий шлях інтерпретується як своєрідне внутрішнє суголосся мистецької творчості та поетичної екзистенції, переповнених художніми образами і деталями, смисловими подробицями і штрихами. Докладно аналізується значеннєво-смислове поле багатозмістового використання концепту доля у різних вимірах його світоглядно-рефлексивного опрацювання визнаним генієм української землі: і як метафізичного поняття, і як потужного художнього образу, і як засадничої категорії культури, що наскрізно пронизує та ціннісно зорганізовує його самобутній поетичний світ. Аргументується, що під завісу життя поета-достойника ним психодуховно виплеканий синтетичний художній образ музи-долі як осереддя автопоезису, навколо якого вібрують усі інші думки, мрії, переживання, смислообрази. In the context of ideas and principles of constantly actual Ukrainian creation Taras Shevchenko is considered not only as a strong personality, talented artist, folk poet, philosopher and prophet of Ukrainian nation, but as well as a cultural code and symbol of Ukraine. His dramatic life path is interpreted as a unique inner unison of artistic creation and poetical existence, overfilled by artistic images and details, notional particulars and features. The valuemeaning field of poly-contextual use of concept “fate” in different dimensions of his outlook-reflexive working out by an outstanding genius of Ukrainian land is analyzed. It has been stated that by the end of his life the poet psycho-spiritually cherished a synthetic artistic image of muse-fate as a heart of auto-poetry, around which all the other thoughts, dreams, feelings and images are vibrating.